Музеї Ізмаїльської області як інструменти формування й поширення радянської офіційної пам’яті в повоєнний період

Анотація

На основі вивчення широкого кола архівних джерел розкрито утворення та діяльність музейних установ на території Ізмаїльської області в післявоєнний період (1945–1953 рр.). Актуальність дослідження полягає у визначенні ролі музеїв у радянській політиці пам’яті на новоприєднаних українських територіях, зокрема Південній Бессарабії. Охарактеризовано умови, у яких функціонували музеї Української РСР під час ідеологічних кампаній кінця 1940-х – початку 1950-х рр., їхній вплив на зміст музейних експозицій, що мали відображати офіційні радянські наративи. Розглядаючи музеї як місця пам’яті, автор висвітлив процес утворення Ізмаїльського обласного краєзнавчого музею у м. Білгород-Дністровському й Ізмаїльського музею О. В. Суворова, специфіку діяльності відповідно до профілів музеїв та визначив їхню роль у конструюванні й поширенні радянської версії минулого Південної Бессарабії. З’ясовано, що в умовах посилення ідеологічного тиску музеї оновлювали експозиції та активізували масово-політичну роботу з населенням, виступаючи інструментами радянської політики пам’яті. Музейні наративи не лише пропагували радянський спосіб життя, а й формували нову історичну пам’ять, в основі якої були міф про російську військову славу та культ пам’яті Суворова. Ідеологічна складова діяльності музеїв простежувалася в тематиці виставок, лекцій та інших заходів, що дозволяло владі використовувати музеї в агітаційно-пропагандистській роботі. Водночас, як свідчать архівні матеріали, унікальним колекціям та пам’яткам місцевого значення, зокрема Білгород-Дністровській фортеці, приділялася незначна увага. Постійні контрольні заходи з боку радянських органів влади мали на меті перевірку відповідності музейних експозицій офіційним радянським міфологемам та виявлення недоліків у висвітленні радянського періоду історії краю.