Націєцентричні домінанти документалістики українських поетів-дисидентів

Анотація

У статті з’ясовано ідейно-змістові домінанти документалістики українських поетів-дисидентів, виявлено їх зумовленість суспільно-політичною ситуацією в Україні періоду 1960-70-х років. Конкретизовано зв’язки фактологічного тексту з етикою буття покоління нонконформістів в умовах комуністичного режиму, декодовано достовірну інформацію про правозахисний рух та літературний процес в умовах тоталітаризму, практику сфабрикованих судів над українською інтелектуальною елітою. Основну увагу зосереджено на характеристиці націєцентричних векторів відкритої кореспонденції Василя Стуса та Ірини Калинець, обґрунтовано її ментальну сугерованість і суспільну значущість, закцентовано фактографічний і психологічний плани. Доведено, що смислове поле відкритих листів дисидентів (індивідуальних і колективних) структуроване наскрізною національною й, водночас, екзистенційною проблематикою. Відкриті листи дисидентів розглядаються як інформативні, аналітичні тексти з широким історичним та інтелектуальним діапазоном, високим емоційно-викривальним пафосом та моральними імперативами. Тематичний спектр проаналізованої документалістики скорельовано з  фундаментально незмінним націоохоронним етосом в’язнів сумління; її ідейно-змістовою домінантою визнано подвижництво і стоїцизм письменника у відстоюванні права свого народу мати власну державу, мову, культуру, у відповідальності митця за збереження національно «Я» – особистого та всезагального.