Науково-педагогічна інтелігенція Ізмаїльської області у повоєнний період
Анотація
Мета дослідження полягає у висвітленні повсякденного життя науково-педагогічної інтелігенції Ізмаїльської області у повоєнне десятиліття на прикладі Ізмаїльського державного гуманітарного університету (з 1944 р. – Білгород-Дністровський учительський інститут, з 1951 р. – Ізмаїльський учительський інститут). Проведений аналіз підтверджує, що у повоєнне десятиліття нагальною потребою навчального закладу було забезпечення кваліфікованими науково-педагогічними кадрами. Кількість кафедр і викладачів поступово збільшувалася, проте рівень кваліфікації викладачів був невисоким, більшість не мала наукових ступенів і вчених звань, особливо це стосувалося завідувачів кафедр. У післявоєнний період велику увагу керівництво навчального закладу приділяло ідеологічним настановам та пропаганді марксистсько-ленінських доктрин, рішень парії та уряду, формуванню і популяризації радянського способу життя. Матеріально-побутове становище науково-педагогічних працівників Ізмаїльського учительського інституту у повоєнний період, яке віддзеркалювало рівень розвитку економіки та державної політики щодо цієї групи населення, було складним і злиденним. Заробітна платня не задовольняла необхідного життєвого рівня, продуктове забезпечення було незадовільним, проте карткова система певним чином підтримувала їх прожитковий мінімум. Надзвичайно гострою була житлова проблема. Характерною ознакою повсякденного життя викладачів було залучення їх до участі у політико-агітаційних та виховних заходах, оборонно-патріотичних і спортивних змаганнях, спартакіадах, різного роду заготівельних і сільськогосподарських роботах. Система моральних цінностей науково-педагогічних працівників у перші повоєнні роки визначалася сталінським тоталітарним режимом, характерними ознаками якого були ідеологічні кампанії, репресії, нетерпимість до інакомислення і плюралізму думок, які вбивали інтелектуальну й творчу ініціативу, будь-які стимули для розвитку індивідуальності. Виявом послаблення традиційних морально-етичних норм у середовищі науково-педагогічних кадрів було хабарництво та корупція, порушення дисципліни, невиконання розпоряджень. Як моральне заохочення застосовувалися різного роду подяки, грамоти, культивувався радянський спосіб життя, поведінка і мислення.
