Сакральні географічні топоси античності у творчості Григорія Сковороди

Анотація

Оперування Г.Сковородою сакральними топосами античної культури (Афіни, Рим,
Карфаген, Петра, Троя, Адріатика) свідчить про глибокий рівень освіченості митця та
виявляє його культурні пріоритети. Троя як географічно невідома одиниця
міфологізованої праісторії античної цивілізації сприймається крізь призму героїчного
епосу Гомера й Вергілія. Духовна культура Афін періоду розквіту поліса отримала
найвищої оцінки мислителя, який пов’язав причини занепаду міста-держави з відходом її
виразників від сповідування принципів чистоти й міри та вульгаризованому розумінню їх
послідовниками питання природи людського щастя й шляхів досягнення душевної
гармонії. Образ Риму в сприйнятті Г.Сковороди відповідає традиційним уявленням про
велич та міць давньоримської столиці в контексті підтримки імперської політики
античної держави, що жорстоко розправлялася з проявами незадоволення з боку
колонізованих країн, як-то видно з прикладу тотального руйнування Римом Карфагену.
Г.Сковорода використовує уроки історії для ілюстрації власних зацікавлень, уподібнюючи
себе до давньоримського політика Катона Старшого, який без втоми закликав сенат
зруйнувати небезпечну для імперії столицю фінікійської держави. Образ Адріатики як
стратегічний водний простір італійських земель отримав поетизованого звучання в
латиномовному вірші філософа «Qiud mente velox…». Затока Адрія стала
метафоричним означенням життєвого виру в контексті ототожнення непередбачених
ситуацій під час морських мандрів з їх виникненням в процесі будь-якого людського
життя. Концептуальне навантаження назви давньоримської колонії Петри послугувало
використанню Г.Сковородою її символіки не просто у значенні «обітованої землі»,
розташованої у серці безводної пустелі, але й як метафори закладеної апостолом
Петром церкви християнської віри, чому сприяла як етимологічна подібність назви міста
й імені святого подвижника, так і органічний зв’язок Петри з біблійною історією.