Церковний напрям благодійництва дворян південноукраїнських губерній на початку ХХ ст.

Анотація

Історія благодійності нерозривно пов’язана з церквою, оскільки релігійно-моральні концепції християнства є ґрунтовним елементом самої ідеї доброчинства. Православна церква в дореволюційній Росії відігравала помітну роль у справі піклування над нужденними представниками різних верств суспільства. Однак варто відзначити й той факт, що нерідко вона сама потребувала підтримки. У різні історичні періоди церква була об’єктом благодіянь із боку громадян незалежно від розмірів їхніх фінансів. Значний внесок у благодійну допомогу церквам зробило дворянство. Це підтверджується кількома факторами. Крім багатства та честолюбства, прагнення виділитися серед інших, заслужити милість двору, головним чинником, котрий визначав розмах доброчинства, лишалися внутрішні спонукання жертводавців-дворян, обумовлені насамперед релігійним вихованням і моральними уявленнями про душу. Аналіз новітніх розвідок свідчить, що провідні аспекти доброчинної діяльності дворянства знайшли достатнє висвітлення в науковій літературі. Однак, незважаючи на масив наявної наукової літератури, основні форми дворянської церковної доброчинності залишаються недостатньо дослідженими. Метою статті є висвітлення внеску дворян-благодійників південноукраїнських губерній в оптимізацію діяльності храмових установ регіону на початку ХХ ст. Методологія даного дослідження базується на загальнонаукових засадах (історичність, об’єктивність, науковість) та історико-наукових методах (історико-типологічному, історико-порівняльному, хронологічному), що дозволило об’єктивно виявити основні форми допомоги нобілітету церквам регіону, позначити потенціал для активізації та оптимізації подальших досліджень цього питання. Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що південноукраїнське дворянство надавало помітну підтримку церквам регіону. Серед основних напрямів допомоги були зведення церков і церковних прибудов, їхній ремонт, грошові офірування, пожертвування богослужбових речей та літургійних предметів і т.і. Кошти дворян-благодійників не покривали всіх витрат, але разом із пожертвами інших верств населення, безумовно оптимізували функціонування і покращували становище церков.