Міфотворчість М. Волошина в контексті його духовного становлення

Анотація

У статті розглядається проблема міфотворчості російського поета, представника Срібної доби, М. Волошина як ключ до розуміння його поетичної та естетичної систем. Митець показав приклад особистості, яка творить «хронотоп культурної площини» за допомогою художніх втілень різних культур (від античності до Х1Х століття) і творчих алюзій зазначеного часу. Аналізується поетичний світ М. Волошина, що дозволяє визначити сутність світогляду митця та його поетичного кредо. Різноманітні пошуки М. Волошина розглянуті під знаком тяжіння до естетичної теософії, що синтезує різні види мистецтва: літератури, філософії, культури Срібного століття.
Досліджується художнє мислення М. Волошина, що спрямоване на відповідь про час, як про загальну проблему буття, яка проявляється прот ягом людського життя, під час історії, в темпі і ритмі подій. Особливої гостроти набуває проблема міфопоетики М. Волошина завдяки характеру епохи fine de siecle з її есхатологічним і апокаліптич ними передчуттями і настроями. Цілком природним стає звернення поета до категорій
«миті, вічності, пам’яті, спогади», що виражають просторово-тимчасову єдність ліричної системи.
У концепції історичного минулого, М. Волошин спирається на культурно-історичні факти, що виключають політичні та геополітичні аспекти. В процесі дослідження поетики ліричного пейзажу в живописі, художник за аналогією створив систему принципів історичного пейзажу в поезії. Метою волошинській концепції є пошук художніх засобів формування символічного образу світобудови – геліоцентричного Всесвіту ‒
Кіммерії – проявляється своєрідністю художньої моделі хронотопу.

Спрямованість Волошина до минулого, яке є одночасно і минулим (колись мали місце), і справжнім (присутнім в свідомості людини за допомогою пам’яті і «прапамяти»), дозволяє стверджувати про присутність в ліриці поета міфологічного хронотопу. Поезія М. Волошина зближується з міфом насамперед за типом відображення дійсності, який носить конкретно -чуттєвий характер. Міфологічний час-простір в ліриці поета носить циклічний характер, що дозволяє «повертати» світ до витоків, до наступності поколінь, що становить сут ність думки «вічного повернення».