Етнічна ідентичність болгарського населення півдня МРСР та Ізмаїльської області УРСР у повоєнний період 1944-1954 рр.

Анотація

У статті досліджено особливості розвитку та збереження болгарським населенням півдня МРСР та Ізмаїльської області УРСР етнічної ідентичності в повоєнних умовах 1944 – 1954 рр. Актуальність роботи обґрунтована насамперед слабкою вивченістю проблематики, недостатнім уведенням у науковий обіг джерел, а також спробою проаналізувати досягнення болгарської діаспори на шляху до збереження своєї етнічної ідентичності окремо від інших національностей. Автор висвітлює позитивні зрушення у національному, культурному та освітньому розвитку болгарської діаспори у повоєнний період. Розкриває специфіку здобуття освіти болгарським населенням за радянської влади та роль освіти у збереженні етнічної ідентичності, розвитку національної свідомості болгар. Автор зазначає, що болгарська мова в повоєнний період залишилася у широкому вживанні тільки в побуті, навчання здійснювалося російською мовою. Однак це сприяло тому, що болгарська молодь стала конкурентноспроможною на вступних іспитах, а надалі змогла працювати і обіймати різноманітні посади не тільки в Україні та Молдові, а й за їх межами. Крім того, у статті аналізується державна політика щодо етнічних меншин. Важливим наслідком державної політики у сфері освіти стало формування нової болгарської просвітницької інтелігенції, що не могло не вплинути на етнокультурний розвиток і збереження етнічної ідентичності болгарського населення краю. Влада сприяла появі великої кількості болгарських мистецьких колективів, утворювала їх сама. Відкривалися професійні музичні школи та їхні філії у регіонах із болгарським населенням. Зазначається, що окрім організації, позитивним внеском у розвиток колективів було їхнє фінансування. Далі автор конкретизує досягнення болгарського населення в галузі культури. Висвітлює участь болгар у суспільно-культурному житті Ізмаїльщини та півдня МРСР. Стверджує, що саме у сфері культури вдалося зберегти національну самобутність болгарського етносу України та Молдови. Відзначає високу роль самодіяльної народної творчості у збереженні мови, фольклорної та етнографічної спадщини болгарського народу, у консолідації болгарського етносу, а також у поновленні та зміцненні суспільних та культурних зв’язків болгарської діаспори з Болгарією. Зроблено висновок, що болгарському народу не була байдужа національна культура та її розвиток. Попри ідеологічні, політичні, етнічні негаразди, які спіткали болгарське населення Південно-Західної частини України та Півдня Молдови у повоєнний період, воно зберегло властиву йому специфіку в мові, культурі, обрядовості, релігії. При цьому слід зазначити, що національна ідентичність, оригінальність і неповторність краще збереглися у духовній сфері, ніж у сфері господарській. Отже, стаття І.І.Татарко робить важливий внесок у вивчення найактуальніших проблем та питань історіографії Східної Європи – повоєнний період і політика Радянського Союзу по відношенню до етнічних меншин.