Художні моделі експериментального пізнання людини та її світу у творчості В. Винниченка

Анотація

Статтю присвячено дослідженню різних контекстів творчості В. Винниченка:
неореалістичних, фантастичних, політичних, психологічних та інших. На ці контексти у
різні часи звертали увагу О. Дорошкевич, М. Вороний, І. Дзеверін, В. Мельник, В. Фащенко,
В. Будний та М. Ільницький, їхні концепції проаналізовано у роботі. У доробках про
творчість В. Винниченка приділялась увага аналізу філософських, суспільно-політичних,
художніх поглядів письменника та відзначався інтерес митця до нової літератури та її
експериментаторських поетичних нововведень, що гостро постали на початку
ХХ століття. У сучасних дослідженнях приділяється увага винятковій постаті
В. Винниченка, про якого можна сказати, що він поет, романіст, драматург, філософ,
митець-маляр, з юних років політичний та громадський діяч; він перший і єдиний серед
українських письменників ХХ століття, твори якого до 1917 року було перекладено
багатьма мовами, що надає можливість говорити про вплив письменника на
європейський літературний розвиток. Метою багатьох досліджень було привернути
увагу до насильно вилученого з історії літератури імені В. Винниченка та повернути його
до плеяди українських письменників ХХ століття. У творах письменника помітні нові
риси реалізму ХХ століття, спостерігається авторське відчуття різниці між новим та
старим у зображенні дійсності. Поєднання нового і традиційного втілювалось у творчі
задуми творів і знаходило дивовижну стильову реалізацію. Першою неореалістичною
ластівкою є п’єса «Брехня» В. Винниченка. Проза В. Винниченка багата на приклади
трактування життєвих ситуацій з позицій пізнання буття. Ці теми помічаються у
різних творах, тому можна стверджувати, що письменник створив систему власних
поглядів та художнього вираження свого розуміння існування у світі.