Мілітаризм у практиках і методах радянської преси у міжвоєнний період

Анотація

У статті аналізується роль партійно-радянської преси в мілітаризації суспільства 1920-1930-х років. Міжвоєнний період автор розглядає як час продовження безперервної війни більшовиків із українським суспільством, яке було деморалізованим тривалою виснажливою війною та революцією. Щоб зберегти здобуту владу та досягти своїх цілей у побудові соціалізму, більшовикам необхідно було мобілізувати і тримати суспільство під контролем. Радянська модернізація здійснювалася під гаслом створення «нового світу» і «нової людини». Автор вважає, що цей концепт був не конструктивістського характеру, а суто мобілізаційно-мілітарний: тримання в покорі людності у завойованому просторі. Більшовики повністю монополізували право на користування інформацією, ліквідували всі інші органи преси, екстраполювали норми військової цензури на всю пресу, перетворили її на триєдиний (агітатор – пропагандист – організатор, за Леніним) системно-оперативний мобілізаційний засіб своєї ідеології та політики. Легітимізація військового насильства проти мирного населення де-юре була здійснена під час «воєнного комунізму». Його підтримуванню де-факто у міжвоєнний час сприяла саме преса. Основним змістом діяльності преси була боротьба за мобілізацію людей на виконання цілей партії і держави. Засобами преси велася постійна і регулярна боротьба з внутрішніми і зовнішніми «ворогами» народу. Стосунки преси з режимом мали взаємозалежний і взаємообумовлений характер. Преса виступала діяльним чинником більшовизації та радянізації суспільства. Вона слугувала рекрутуванню і консолідації прихильників більшовицької ідеології та сприяла встановленню в Україні тоталітарної державної системи. Преса готувала радянське суспільство до розв’язання радянським режимом Другої світової війни