Формування принципів експасіоністської політики Московського князівства щодо українських земель під час московсько-литовських воєн 1487-1494 та 1500-1503 рр.
Анотація
В статті проведено історичні паралелі між експансією Московського князівства наприкінці ХV – на початку ХVІ ст. та агресивною політикою Російської Федерації протягом всього періоду незалежності України, а тепер і її повномасштабним вторгненням в Україну. На основі аналізу історичних джерел визначено, що ці трагічні події стали наслідком довготривалих експансіоністських процесів та настроїв, що культивувалися в російському суспільстві протягом багатьох століть. Дослідження витоків такої руйнівної й агресивної зовнішньої політики Москви є основною метою даної статті. Загальноруські претензії московських князів проявилися наприкінці ХV – на початку ХVІ ст., що призвело до цілої низки московсько-литовських воєн, внаслідок яких під їхню владу потрапив значний масив українських етнічних територій. Особливе місце в цих процесах посідало чернігівське прикордоння, яке використовувалося як буферна зона як Литвою, так і Москвою. Литовські князі протягом ХV ст., не довіряючи місцевим князям, почали роздавати прикордонні землі вихідцям з Москви, які втікали з різних причин до Литви. Внаслідок такої політики Чернігів, Стародуб, Любич, Рильськ, Брянськ, Новгород-Сіверський, Путивль, Орша, Вітебськ отримали князі Можайські, Боровські та Шемячичі, які в подальшому стали своєрідною «п’ятою колоною» для московських правителів. Протягом 1487-1494 рр. на русько-литовському кордоні точилися бойові дії, що отримали назву «дивна війна», оскільки офіційно війну не оголошували ні Вільно, ні Москва. Протягом цього періоду на московську службу перейшли князі Олександр В’яземський, Василь і Андрій Бєльські, Михайло Мезецький, князі Одоєвські та Перемишльські. В результаті укладеного у 1494 р. мирного договору Литовське князівство поступилося частиною спірних земель, однак остаточний кордон в басейні Оки не був визначений, що давало формальний привід для нових конфліктів. Тому в 1500 р. після переходу на московську службу «чергової порції» верховських князів (Бєльського, Мосальського, Хотетівського, Можайського та Шемячича) розпочалася нова московсько-литовська війна, яка завершилася для Литви втратою значних територій, що мали важливе стратегічне значення та надавали Москві ряд економічних переваг. Аналіз перебігу бойових дій доводить, що саме під час війн 1487-1494 та 1500-1503 рр. почали формуватися основні принципи і методи експансіоністської зовнішньої політики Москви: підкуп і переманювання правлячих еліт до себе на службу, формування т.з. «п’ятої колони», військове загарбання, що підмінювалося терміном «збирання руських земель», жорстокі репресії на захоплених територіях.
