Розкуркулення та депортація болгарського населення Ізмаїльської області урср (1948 р.) та півдня МРСР (1949 р.)

Анотація

Мета дослідження полягає в аналізі антиселянської політки радянської влади в болгарських селах Ізмаїльської області УРСР та півдня МРСР наприкінці 40-х років ХХ ст. Актуальність роботи обґрунтована насамперед тим, що історія болгарської діаспори повоєнного часу досі залишалася практично поза увагою науковців, проте її докладне вивчення має велике значення для загального розуміння історії болгарського народу як в Україні так і в Молдові. Основою джерельної та історіографічної бази дослідження стали, насамперед, архівні матеріали, які наочно розкривають картину життя болгарського населення в умовах радянізації краю. Особливо важливими для української історичної науки є джерела з архівів Республіки Молдова. У статті розглядаються процеси трансформаційних перетворень у болгарському селі в контексті радянізації новоприєднаних земель України і Молдови. Після війни в болгарських селах розпочалась відбудова, насамперед, сільського господарства. У відповідності до вже випробуваних в 1930-х роках заходів, поглиблювались започатковані ще до війни процеси переводу сільського господарства на соціалістичний лад шляхом колективізації. Автором висвітлюються особливості колективізації болгарської спільноти Ізмаїльщини і півдня МРСР. Розкрито шляхи формування репресивної політики та механізм застосування репресій у болгарських селах, наведені данні щодо розкуркулення болгарських родин. Так, до куркульських радянська влада віднесла ті господарства, які користувалися чужою працею з метою отримання прибутку а також селян, які не бажали йти до колгоспів, або були виключені з них за те, що в минулому були заможними господарями. Правом визначати селян-куркулів користувалася місцева влада (сільські ради) за участю бідноти. Це не виключало можливості зловживань, зведення особистих рахунків, неправдивих доносів з боку сусідів та односельців. Іноді райвиконкоми без перевірки інформації затверджували подані списки. Це призводило до того, що до куркульських господарств відносили й одноосібників. Зроблено висновок, що у повоєнний час, радянський тоталітарний режим в болгарських селах Ізмаїльської області та півдня МРСР реалізовував політику знищення заможних і успішних селянських господарств застосовуючи тотальний контроль через компартійні осередки, репресії, сіяння ворожнечі у громадах з метою розколу суспільства. До числа критеріїв відбору господарств на виселення входили як економічний, так і політичний фактори. Існування заможних господарств надавало керівництву республік можливість звалити на куркульський саботаж свої помилки та недоробки. Найтрагічнішим було те, що згідно з радянськими законами того часу вся родина відповідала за будь-кого з її членів, виселенню і тортурам підлягали навіть діти. Отже, стаття І.І.Татарко робить важливий внесок у вивчення найактуальніших проблем та питань історіографії Східної Європи – повоєнний період і політика Радянського Союзу по відношенню до етнічних меншин.