Казки Південної України як етнографічне джерело
Анотація
В статті проведено аналіз казок та їх значення як етнографічного джерела. Розглянуті питання історіографічного аналізу літератури присвяченій українській казці, казкової традиції, сюжетного змісту казок як всієї України так і Південних її регіонів. Адже, такий популярний фольклорний жанр, як в минулому так і в сучасній науці представляє інтерес для науки, її значення намагались вивчити найвизначніші дослідники. Казка ‒ це епічний твір народної словесності, в якому відображені різночасові вірування, погляди та уявлення народу у формі структурованої, хронологічно послідовної сюжетної оповіді, яка має чітку композиційну будову, яскраво виражену колізію. Функціональна палітра казки надзвичайно розмаїта: її естетичні функції доповнюються і взаємопереплітаються з пізнавальними, морально-етичними, соціально-виховними, розважальними тощо. За допомогою казки виховувалась любов до рідної землі, рідного дому, до батьків, братів і сестер, до предків, а через до всього народу і до Батьківщини в цілому. Крім того казки допомагають виховувати любов до рідної мови, до її чарівної краси і милозвучності. Дослідження сучасного стану казки дає важливий матеріал для пізнання змін в психології народу, в його потребах, оцінці минулого й сучасності. Українські народні казки ‒ складний жанр, він об’єднує твори різні за походженням, змістом і стилем. Українська казкова традиція має свої особливості, не зважаючи на схожість сюжету з казками інших народів, вона має і свої національні риси, зустрічаються персонажі, які присутні тільки в українських казках, наприклад доля і недоля, злидні, кобиляча голова тощо. Представляє інтерес фольклор записаний на Півдні України, у його генетичному зв’язку не тільки із загальноукраїнськими і загальнослов’янськими, західноєвропейськими та світовими видами фольклору.
