Конфронтація та співробітництво у міждержавних відносинах: історичний досвід та перспективи

Анотація

У статті розглядається розвиток міждержавних відносин провідних держав, котрі були втягнуті у конфронтацію у боротьбі за своє місце на міжнародній арені. Мова йде про США, держави Західної, Центральної та Південно-Східної Європи. На сучасному етапі, в умовах російської агресії, розвиток міждержавних відносин потребує від вітчизняної дипломатії гнучкості, адекватності, швидкого реагування. Сьогодні формується новий міжнародний порядок, нова система міждержавних відносин. Безпека та стабільність на європейському континенті у великій мірі залежить від зовнішньої політики провідних європейських держав. Аналіз важливих проблем розвитку зовнішньополітичного курсу європейських країн особливо актуальний у зв’язку із євроінтеграцією України. Дослідження зовнішньополітичного досвіду уряду де Голля може бути корисним у розбудові незалежної України. Зовнішня політика П’ятої республіки формувалася на трьох основних національних аспектах французької політики - вплив, незалежність та сила. Генерал де Голль відійшов від теорії атлантичної співпраці і закликав до ліквідації системи двох світових центрів. У взаємовідносинах із союзниками по Північноатлантичному альянсу фундаментальним положенням був намір Ш. де Голля забезпечити повну незалежність національної безпеки. Президент Франції наполягав на реорганізації військової управлінської структури НАТО, з тим щоб протистояти засиллю там США. Шарль де Голль відстоював ідею створення «тріумвірату» – утворення країн альянсу із Англії, Франції та США. Французькі дипломати вимагали скасувати монополію контролю Сполучених Штатів над ядерним арсеналом Північноатлантичного блоку. Провал цих ініціатив, зростання міжнародної напруги на початку 60-х років змусили Шарля де Голля форсувати створення незалежної національної оборони. Вихід Франції із військової організації Північноатлантичного союзу став важливою віхою зовнішньої політики країни. Не дивлячись на супротив і численні переговори Сполучені Штати, Західна Німеччина, інші члени НАТО змушені були погодитися з виходом Французької республіки з блоку. Ця подія стала важливим етапом зовнішньополітичного курсу Франції та сприяла розбудові відносин з НАТО на нових засадах. Послідовність французьких президентів забезпечила успіх ядерної політики Французької республіки. Як зазначає у своїй праці Н Малиновська, Шарль де Голль заклав ґрунтовну основу зовнішньої політики Франції, яка стала каркасом для його послідовників. Президенти Франції часто розривалися між формуванням європейської зони безпеки, у якій би Париж займав позицію лідера і, отримуючи кожного разу поразку та неприйняття лідируючого положення своєї країни, поверталися до традиційної стратегії «національної незалежності». Узагальнений та проаналізований матеріал може бути використаний при викладанні освітніх компонентів з історії у закладах освіти.