Арештантські роти на півдні України та імперська колонізація другої чверті XIX ст

Анотація

В статті розглядаються умови та причини постання арештантських рот
військового та цивільного відомства в Російській імперій в другій чверті ХІХ ст.
Утилітарне обґрунтування необхідності праці вʼязнів в законодавстві арештантських
рот протиставляється філатропічному баченню праці як засобу моральної поправи
індивіда в законодавстві попереднього періоду. Це бачення сформувалося під впливом
англійської суспільно-політичноі думки та було поширено шляхом впливу англійських
реформаторів, що відвідували Російську імперію. Розкриваються причини кризи спроб
боротьби з бродяжництвом в Імперії за допомогою заслання. Обґрунтовується
твердження про більшу економічність арештантських рот в порівнянні з тюремним
увʼязненням. Робиться висновок, що це було повʼязано з новими, жорсткими вимогами,
які до пенітенціарних будівель висувало Товариство піклувальне про тюрми, засноване в
1819 р. за рекомендацією англійського тюремного реформатора Вальтера Венніга за
англійським взірцем. Аналізуються такі причини створення арештантських рот
цивільного відомства в Південній Україні як: бродяжництво та необхідність в
формуваннія міської інфраструктури краю. Бродяжництво в цій частині Імперії було
наслідком її стихійної колонізації, одним з засобів контролю над якою й мали стати
арештантські роти. Арештантські роти в цій частині держави замінили собою не лише
заслання але й покарання робочими будинками. Висувається твердження, що саме успіх в
створенні арештантських рот в Новоросії в 1830 р. сприяв їх подальшому
розповсюдженню у внутрішніх губерніях Російської імперії. На основі статистичних
матеріалів визначено значення покарання в вигляді відправлення в арештантські роти
після прийняття Уложення про покарання кримінальні і виправні в 1845 р. В період 1847-1851 рр. вирок в вигляді покарання позбавленням волі в арештантських ротах виносився в
11,82% всіх випадків.