Філософські мотиви ліричних медитацій румунського поета Міхая Емінеску
Анотація
Дослідження поетичної творчості М. Емінеску дає підстави вважати, що формування його художньо-філософської концепції моделювання світу нерозривно пов’язане з космологічними зразками, відомими у світовій літературі. Поет продовжив усталені романтичні традиції і румунської літератури, зокрема, героїчного ліризму, підживленого міфологічними реквізитами. Водночас він порушив нові для неї глобальні філософські теми людського буття.
Еволюціонуючи від ліризму до філософічності, М. Емінеску творчо засвоїв і трансформував національну традицію романтичної медитації. У нових історико-літературних умовах він модифікує такі основні мотиви попередників: мотив тимчасовості й марності людського буття і згасання всесвіту, мотив руїни, мотив людської цитаделі.
Задумана в 1870-1872 рр., «Mеmento mori» стала важливою складовою творчих проєктів М.Емінеску. Йдеться про філософську лірику поета, в якій художній світ формувався довкола кількох фундаментальних тем лірично-філософської медитації: Часу, Простору, Космогонії, Життя, Любові, Генія, Істоти і Смерті.
Провідним напрямом, у якому еволюціонує ліризм поета, є титанізм. Автор апологетизує титанічного героя з такими характерними для романтизму рисами, як трагічний ореол, індивідуалізм, демонізм, сатанізм, пророцтво. У фокусі художньої обсервації митця перебуває і драма генія як «індивідуальності Духа», його демонізм і здатність переходити межі земного світу. У віршах медитативного плану наскрізно проходять ідеї двозначності буття, життя як агонії, домінування зла у світі, марності всесвіту.
Міфологічний матеріал філософських творів М. Емінеску примножують грецька, маздаїстська та християнська міфології. Деякі філософські ідеї є контамінацією буддистських принципів з філософією А. Шопенгауера, зокрема, з його наскрізним песимізмом, що плідно розвинеться у поемі «Панорама марностей». У цьому зв’язку відзначаємо відмежування М. Емінеску від традицій пашоптистської школи, насамперед від утверджуваного її репрезентантами наскрізного оптимізму.
Космогонічне бачення М. Емінеску в його медитаціях структурується відповідно до таких опозицій: «верх / низ»; «космічне / земне». Поет зорганізовує художній матеріал на основі антитези між безмежністю всесвіту, з одного боку, і ницістю земного буття – з другого. У більшості філософських текстів адекватом фізичного всесвіту виступає сон небуття.
