Архітектоніка й авторський задум: до діалогу Тараса Мельничука з Лесею Українкою, дисидентська поезія і fin de sicle

Анотація

У науковій розвідці йдеться про особливості архітектоніки та сюжетотворення поезії Тараса Мельничука, одного з найвідоміших українських дисидентів, в’язнів сумління, як вони себе називали. Поезія гуцула Тараса Мельничука балансує на межі модернізму й постмодернізму, вона насичена цікавими версифікаціями на межі стихійності й конструктивності, де за конструктивністю стоїть прагматичний підхід до архітектоніки – а саме, використання в якості епіграфів віршів Лесі Українки, Горація, біблеїзмів, паремій. Особливо ця властивість модерної, екзистенційної поезії Тараса Мельничука є помітною у збірці «Чага», де переважають поеми, триптихи, диптихи й цикли. Виділяємо в цьому контексті цикл із вісімнадцяти віршів «Леся», написаний на пошану Лесі Українки, а також поеми «Осанна» та «Калинові ключі». Меншою мірою це стосується найвідомішої збірки віршів Тараса Мельничука із домінуючими неримованими версифікаціями – «Князь роси», за яку поет отримав Шевченківську премію.