Хід колективізації в Ізмаїльській області у 1946–1947 роках (за матеріалами газети Татарбунарського району «Знамя Совєтов»)

Анотація

До будівництва колгоспів на території українського Придунав‟я радянська влада
приступила практично відразу після приєднання краю до СРСР у 1940 році. За звітами
органів радянської влади до початку радянсько-німецької війни в регіоні було організовано
215 колгоспів. Відновлення постраждалих в ході війни колективних селянських
господарств та створення нових розпочалося наприкінці 1944 р., однак протягом кількох
наступних років цей процес відбувався дуже повільно. Це можна пояснити з одного боку,
труднощами періоду відбудови, коли всі сили було спрямовано на відновлення народного
господарства після війни; а з другого боку, обережністю місцевих селян, які звикли до
одноосібного ведення господарства та з насторогою ставилися до пропозицій нової
(радянської) влади. До того ж голод 1946-1947 років найбільш болюче вдарив саме по
території українського Придунав’я, що також додало обережності селянам в питаннях
передачі власної землі до артілей. Лише починаючи з 1946 року комуністи розпочали
більш-менш активну роботу по проведенню колективізації в регіоні. На підставі аналізу
матеріалів газети «Знамя Совєтов», яка була органом Татарбунарського райкому
комуністичної партії (більшовиків) України та Татарбунарської ради депутатів
трудящих й видавалася з 1945 року, проаналізовано хід колективізації в районі, його
відображення на шпальтах зазначеного видання. Основні висновки, до яких дійшла
авторка при аналізі матеріалів газети. По-перше, в першій половині 1946 р.
колективізація в Татарбунарському районі проходила дуже повільно: до середини року
існувало лише 7 колгоспів. По-друге, прискорення темпів колективізації відбулося з другої
половини 1946 року, коли влада адміністративно-силовими методами фактично
змушувала селян до колгоспів. При тому що на сторінках газет все це подавалося, як
добровільне рішення селян-одноосібників. По-третє, до кінця 1947 року колективізацію в
Придунав’ї завершено не було – ще понад 20% селянських господарств (у
Татарбунарському районі) залишалися одноосібними. По-четверте, газета «Знамя
Совєтов» чітко виконувала завдання «рупору» комуністичної влади: практична
відсутність критичних матеріалів, жодних згадок про голод та складнощі
колективізації, більшість опублікованих матеріалів в дусі «ура-патріотизму». По-п’яте,
в матеріалах газети було знайдено відомості, які не відповідають офіційній статистиці,
тому в статті для підтвердження або спростування інформації було використано
архівні матеріали.