Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету

Теоретико-методологічні засади дослідження міської історії в сучасній вітчизняній історіографії

Олександр Бондаренко — сб, 16 гру 2023 03:47:35 +0200

У статті зроблено спробу проаналізувати стан розроблення таких важливих теоретико-методологічних засад дослідження міської історії як визначення поняття «місто», його типологія та функціональне призначення в сучасній вітчизняній історіографії, з’ясування основних здобутків у вивченні цієї проблеми та питання, що не знайшли свого достатнього висвітлення. Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що за останні десятиліття відбулося істотне зростання дослідницького зацікавлення до порушеної проблеми, яке зрештою трансформувалося в сталий науковий напрям. Це засвідчує науковий доробок з міської історії не тільки фактографічного, але й теоретико-методологічного та концептуального рівнів. Акцентував, що більшість дослідників притримуються тієї думки, що очевидного єдиного визначення поняття «місто» загалом не існує і бути не може. Таке твердження аргументується тим, що, по-перше, місто, будучи складною системою, постає перед дослідником однією або кількома сторонами. І в залежності від поставлених завдань той чи інший напрям в урбаністиці здатний видавати саме ці сторони за універсальні принципи. По-друге, міста розвиваються як в просторі, так і в часі, через те не можуть бути схожі один на одного як більярдні кулі з одного комплекту. Отже, при неможливості дати недвозначне тлумачення, з’являється питання стосовно класифікації міст, утім і тут дослідники заходять на нетвердий ґрунт невизначеності, оскільки є тисяча способів класифікувати цей матеріал відповідно до його політичних, економічних або ж соціальних характеристик. Наголошено, що сьогодні у вітчизняній історіографії спостерігається певна зміна напряму розвитку міської історії. Використання досвіду іноземних та вітчизняних дослідників спонукало учених до думки щодо безплідності спроб дефініції міста за допомогою застиглого набору критеріїв та ознак, як це робилося раніше. Вчені поступово починають розуміти місто насамперед як складний, динамічний соціокультурний універсум, котрий зумовлює зміну парадигми знання про місто загалом. Тому в сучасній українській історіографії найактуальнішими стають дослідження міського феномену, що мають міждисциплінарний характер. Можна стверджувати, що відбувається формування нового підходу в дослідженні міста, що зважає на його поліфункціональність, поєднання в ньому різних функцій – економічних, адміністративних, культурних. Зважаючи на складність порушеної проблеми та потребу подальшого її вивчення, актуальним передусім є питання напрацювання інструментарію, систематизації методологічних підходів, принципів і методів дослідження та формування предметного поля міської історії.

Футбол в Одесі у період революції: приклад «Маккабі» в другій половині 1918 – 1919 роках

Тарас Вінцковський — сб, 16 гру 2023 03:48:10 +0200

Мета статті полягає в аналізі проведення змагань з футболу в Одесі у період революцій. Автор розглядає спорт не лише як форму дозвілля, але й як один з елементів соціальної та політичної мобілізації населення в умовах політичного протистояння 1918-1919 років. Стратегія дослідження ґрунтується на залученні комплексу методів, які найчастіше використовуються в студіях з гуманітарних наук – аналітичний і синтетичний, описування, ретроспективний, історико-генетичний та квантитативний, які обрані в межах локальної історії. Наукова новизна визначається відсутністю публікацій не лише із декларованої проблематики, але й ігноруванням висвітлення розвитку футболу на теренах України в окреслений проміжок часу. При цьому аналізується функціонування єврейського товариства у період неодноразової зміни влади у Північному Причорномор’ї, відтак реакції активу «маккабістів» на виклики часу. Що стало прикладом залучення членів організації до вирішення суспільно-політичних завдань різного типу. Підсумовують працю висновки, що у період суспільних трансформацій спорт залишився вагомим елементом дозвілля населення Одеси, хоча й опинився на периферії соціальних пріоритетів. Окрім змагальної мети товариство «Маккабі» реалізовувало й інші завдання – мобілізація єврейського загалу навколо ідеології сіонізму та поширення зазначених ідей поміж різних категорій суспільства. У такій ситуації футбольні матчі за участі «маккабістів» мали виконувати агітаційну функцію, однак без залучення додаткових джерел повноцінно з’ясувати рівень результативності подібної методики неможливо. До успіхів керівництва товариства слід віднести залучення до футбольної команди «Маккабі» майже усіх провідних виконавців міста єврейського походження, що стало фундаментом у досягненні спортивних результатів, які у сезоні 1918/1919 рр. простежуються лише фрагментарно, а також активне залучення спортсменів до створення загонів самооборони.

Результати співробітництва Служби Безпеки України з НАТО у 1991–2023 роках

Анатолій Гуз — сб, 16 гру 2023 03:48:43 +0200

У запропонованій статті проведено аналіз результатів співробітництва Служби безпеки України з НАТО у 1991–2023 рр. Взаємодія між інституціями здійснювалася в межах Цільових планів Україна – НАТО та Річних національних програм з підготовки України до набуття членства в Організації Північноатлантичного договору, а також у форматі створених спільно із представниками країн – членів Альянсу робочих груп. У статті проаналізовано Угоду про безпеку між Урядом України і НАТО й Адміністративні домовленості щодо охорони інформації з обмеженим доступом між урядом України й Організацією північноатлантичного договору, що стали ключовими документами, які визначили механізми обміну інформацією з обмеженим доступом між Альянсом та Україною. Досліджено також участь СБ України у роботі Спільної робочої групи Україна – НАТО з оборонної реформи. За результатами співпраці Службою безпеки України було імплементовано в діяльність своїх підрозділів сучасний досвід країн-партнерів у сфері охорони інформації з обмеженим доступом. Крім цього, у практику Служби безпеки України було впроваджено здобутий досвід участі у спільних місіях під егідою НАТО. Результатами спільної діяльності стало удосконалення підготовки кадрів Служби безпеки України, опанування досвідом боротьби з терористичними організаціями, корупцією, організованою злочинністю. У сфері кібербезпеки СБ України зуміла впровадити сумісну зі стандартами НАТО класифікацію кіберзагроз, кіберінцидентів та систему управління ризиками, а також здійснювала обмін інформацією про кіберінциденти із застосуванням Платформи обміну інформацією щодо шкідливого програмного забезпечення «Malware Information Sharing Platform». Позитивні результати співпраці СБУ з НАТО спонукали до реформування цього правоохоронного органу за зразком і стандартами Північноатлантичного альянсу. Здобутий досвід взаємодії з країнами – членами НАТО сприяв перетворенню СБ України у державний орган спеціального призначення європейського зразка.

Ізмаїл у радянській кінодокументалістиці 1940 х – початку 1950 х рр.

Віктор Дроздов — сб, 16 гру 2023 03:49:20 +0200

На основі дослідження кінодокументальних джерел 1940-х – початку 1950-х рр. розкрито образ Ізмаїла, який формувала радянська пропаганда в роки сталінізму. В статті проаналізовано кінодокументи, що зберігаються в Центральному державному аудіовізуальному та електронному архіві, зокрема документальні фільми «На Дунаї» (1940 р.), «По радянському Дунаю» (1941 р.) та «На берегах радянського Дунаю» (1945 р.), а також хронікально-документальні сюжети в радянських кіножурналах. Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше джерелом вивчення історії Ізмаїла є радянська кінодокументалістика, яка водночас розглядається як інструмент радянської політики пам’яті. Методологію статті становлять методи наративного, контекстуального та семіотичного аналізу аудіовізуальних джерел, а також історико-порівняльний, історико-системний та історико-типологічний методи. Автор виокремив основні теми й події, які стали об’єктом уваги кінематографістів, а також символічні маркери, що визначали образ Ізмаїла та регіону в цілому. З’ясовано, що центральними темами кінофільмів і кіносюжетів сталінської доби були історичний зв’язок регіону з російською історію, воєнні перемоги на Дунаї, зокрема штурм фортеці Ізмаїл Суворовим у 1790 р. і радянське «визволення» Ізмаїла в 1944 р., розбудова соціалізму та міське мирне життя в радянському Ізмаїлі. Названі теми утворювали зв’язаний наратив, у якому минуле й сучасність Ізмаїла та придунайського краю інтерпретувалися в контексті офіційних ідеологем, що виправдовували експансіоністську політику сталінського режиму. Увагу приділено характеристиці окремих кіносюжетів, які фіксували комеморативні та святкові заходи, діяльність Ізмаїльського музею Суворова й поширення історичних наративів серед молоді міста.

Культурний код давньої української байки

Лілія Кірчева — сб, 16 гру 2023 03:49:50 +0200

Стаття присвячена аналізу концепту «культурний код» на прикладі історії виникнення та розвитку давньої української байки. Парадигма розвитку української літературної байки представлена авторами як трьохетапна: давньоукраїнська літературна байка XVII-XVIII ст.; просвітительська українська байка часів формування національного письменства у першій половині ХІХ ст; літературна байка ХХ-ХХІ ст. Авторка доводить, що механізм передачі культурної інформації мовними одиницями художнього тексту літературної байки збігається із загальними антропоцентричними тенденціями розвитку сучасної філологічної науки. Продемонстровано, що зародження байкарства в Україні проходило під суттєвим впливом античної культури, зокрема байкарської спадщини Езопа. Проте українські митці їх творчо переосмислювали і додавали виразного національного колориту. Домінуючі в байкарському доробку Г. Сковороди концепти серце (19 разів), очі (15) і душа (11) дають наочні підтвердження кордоцентричній основі філософії Григорія Сковороди як виразника ідеалів українського суспільства XVIII ст. Розкриття значення концепту «культурний код» відбувається у філософсько-семіотичному розумінні культурного коду як особливої системи знаків, моделі знакової системи. Додаткові значення виокремлюються через культурно-філософську інтерпретацію понять. Давня українська байка як приклад обраного нами тексту культури постає як цілісний культурний код, що втілює певну культурну традицію/матрицю, що визначає правила декодування та інтерпретації культури як тексту.

Розвиток та становлення освіти й науки україни ХІХ ст. на уроках історії у середній школі на прикладі Імператорського університету Св. Володимира

Оксана Костенко, Володимир Сіропол — сб, 16 гру 2023 03:50:20 +0200

У статті на основі аналізу низки джерел автори показують зародження та історію становлення університетської освіти України ХІХ століття на прикладі Університету Св. Володимира, що є складовою по темі історії культури України в 9-калсі середньої школи. Зокрема, у ході висвітлення питання було встановлено, що університетська освіта України відіграла роль культурного центру у Східної Європи. Чільне місце тут посів згаданий вже Університет, витоки створення якого беруть свій початок з Кременецького ліцею. Окрім цього з’ясовано, що університети Російської імперії створювались на зразок німецьких та австрійських. Копіювалось фактично все. Разом із внутрішньою структурою закладу, організацією навчального процесу, званнями професорсько-викладацького складу на російський ґрунт було перенесено західноєвропейські університетські традиції та звичаї. Утім на відміну від західноєвропейських – вони створювалися державою. Наголошено, що русифікаторська політика, яка отримала розвиток в українських землях в першій половині ХІХ ст., мала свої негативні наслідки, які позначалися також і на стані освіти, і на загальному рівні грамотності, яку намагалися поліпшити вже на регіональному рівні генерал-губернатори Київської, Подільської та Волинської губерній. Створені на території України університети були не тільки центрами загальноосвітнього процесу в певних шкільних округах, вони виконували роль науково-методичних центрів, забезпечували наукове обґрунтування подальшого розвитку тих галузей народного-господарського комплексу, що були обумовлені природно-історичними умовами регіону. Показано, що Загальний стан освіти в Наддніпрянській Україні визначався академічною політикою царської Росії, яка була спрямована, з одного боку, на використання культурно-історичного, соціально-економічного потенціалу України, а з іншого – на реалізацію політико-ідеологічних цілей у провінції з «іноплемінним» населенням: повна русифікація, ліквідація опозиційності, створення висококваліфікованих кадрів, лояльних уряду.

Історія України в контексті інформаційних впливів Угорщини

Кирило Мєлєкєсцев — сб, 16 гру 2023 03:51:04 +0200

Мета статті полягає у визначенні ключових векторів інформаційних впливів з боку Угорщини (уряду країни та афілійованих агентів впливу) на сприйняття історії України; основної аудиторії; результатів і можливих наслідків впливів. Методологія дослідження спирається на історико-системний та історико-порівняльний методи, а також методологічні основи досліджень та термінологія інформаційного протистояння, викладені дослідником соціальних комунікацій О. Курбана. Наукова новизна роботи ґрунтується на використанні новітніх джерел та зроблених висновків з аналізу досліджень останніх років, у частині яких превалювали позитивні характеристики українсько-угорських відносин, що нині є застарілими. Досліджені матеріали дозволять сформувати базис для комплексного дослідження іноземних впливів на сприйняття історії України та використання наративів щодо історії в інформаційному протистоянні. За результатами дослідження визначено, що існує конкретна стратегія інформаційного протистояння навколо історії, що послідовно проводиться угорською владою й афілійованими з нею представниками ЗМІ, онлайн-інфлюенсерами, діячами громадського суспільства. По-перше, для поставленої теперішнім угорським урядом мети (досягнення політичної автономії угорськими громадами за кордоном) їй необхідно так чи інакше торкатися сторінок історії України (та не тільки) задля делегітимізації володіння інших країн «історично угорськими» регіонами. По-друге, доведення «агресивності» інших народів до угорців і нібито «виношування планів розправи над угорцями і їхніми історичними регіонами». По-третє, особливе для українського вектору угорської історичної політики, звинувачення у «провальному» державному будівництві, з аргументацією підтримки до насильних змін кордонів України. Охоплення аудиторії інформаційними впливами є достатньо широким, як за територіальним охопленням (внутрішня угорська, діаспорна угорська, міжнародна), так і за віковим (від шкільних підручників до масових протестів громадських організацій). При цьому, угорська влада намагається ізолювати «внутрішні угорськомовні» наративи від тих, які вона презентує світовій спільноті англійською мовою, і у випадках широкого розголосу інформації про свої іредентистські наративи щодо історії навколишніх країн угорська влада готова йти на компроміси, або оголошувати проблемні моменти «неважливими». Це має враховуватися представниками державних органів влади як в ході формування дипломатичного порядку денного України, так і щодо піклування про освіту угорської меншини, що на території України отримує навчання угорською мовою, наданням підручників якою переймається угорський уряд, поширюючи відповідні наративи.

Реформування військово-медичної служби першої половини ХІХ століття (на прикладі Київської губернії)

Тетяна Морей — сб, 16 гру 2023 03:51:49 +0200

У статті проаналізовано особливості реформування військово-медичної служби першої половини ХІХ століття. Встановлено, що у досліджуваний період було створено перший центральний орган управління військово-медичної служби. На основі нормативно-правових актів та архівних джерел висвітлено діяльність органів, що займалися питаннями охорони здоров’я та закладів, які надавали медичну допомогу окремим категорія населення, а саме військовослужбовцям та інвалідам війни; досліджено стан фінансування військово-медичної служби і встановлено, що медична допомога військовослужбовцям здійснювалася як за державний, так і за власний кошт. Військові різних чинів і звань, інваліди війни отримували медичну допомогу переважно безкоштовно, за рахунок держави. Їх лікування здійснювалось як у військових медичних закладах — шпиталях, так і у цивільних лікарнях, де їх забезпечували харчуванням, одягом та медичними препаратами. На прикладі окремого регіону проаналізовано особливості медичного забезпечення військовослужбовців, яких за станом здоров’я могли визнати недієздатними або частково дієздатними. У статті здійснено аналіз нормативно-правових актів та архівних документів з недостатньо вивчених питань військово-медичної служби першої половини ХІХ ст., оскільки дослідження історії військової медицини, зародження та реформування військово-медичної служби дає можливість обирати найефективніші способи і форми повноцінного медичного забезпечення військ у різних умовах їх діяльності, яке набуває особливої актуальності під час складних умов ведення війни.

«Свій-чужий-інший» в фольклорі етноконтактної зони: за матеріалами колекції П.Т. Маркушевського в Державному архіві Одеської області

Наталія Петрова — сб, 16 гру 2023 03:52:16 +0200

Проблема етнічної ідентичності в етноконтактних зонах потребує дослідження на основі комплексу різноманітних джерел. Такий підхід сприяє формулюванню більш обґрунтованих висновків. Необхідно також враховувати, що кожна група джерел несе в собі переважно етноспецифічну інформацію, яка притаманна саме цій групі джерел. У даному випадку опозиція «свій-чужий» відображена у фольклорній спадщині і є перспективним предметом дослідження питання міжетнічних контактів та етнічних стереотипів в етноконтактних зонах, які є регіонами співіснування представників різних етнічних груп. Розвиток етнічної культури українців відбувався в дихотомії Схід-Захід, слов’янсько-православного та римо-католицького світів. Пограничний спосіб життя, політеїзм, ландшафтне, соціально-економічне, етнопсихологічне розмаїття мешканців диктували формування соціокультурної ідентичності через опозицію «свій»-«чужий». Ця опозиція стала однією з важливих концепцій формування етнічної культури. Сучасна епоха глобалізації диктує необхідність самозбереження через більш яскраве вираження регіональної специфіки. Предметом нашого дослідження є фольклор українців придністровських районів, які входять до зони етноконтакту. Це тексти українських народних пісень, обрядів, а також переважно ліричного, побутового та гумористичного характеру (жанру), які відображають взаємовідносини, сприйняття представників інших етносів та культур. Аналіз текстів свідчить про чітке розуміння, в даному випадку українцями, носіїв інших етнічних ідентичностей. До категорії «чужих» автоматично зараховуються представники інших етнічних груп за певними ознаками (віросповідання, виховання тощо). Так, проживання на етнічній території автоматично робило українців «своїми», хоча чужими могли називати і мешканців інших населених пунктів. Збереження діаспорою традицій, обрядів, культури та мови класифікує їх як «своїх» чи «чужих».

Правові акти як джерело вивчення історії грошового обігу

Анатолій Сустрєтов, Сергій Цигульський — сб, 16 гру 2023 03:52:54 +0200

В статті йде мова про значущість для дослідження історії грошового обігу нормативно-правових актів, які регулювали сферу грошового обігу в державі. Визначається роль і місце нормативно-правових актів, які регулювали суспільні відносини у сфері грошового обігу в історичній ретроспективі, тобто не у період сьогодення, а розвитку грошового обігу давнини, коли на теренах України функціонували різні державні системи, у системі джерел вивчення історії грошового обігу. Також в статті висвітлюється питання класифікації джерел вивчення історії грошового обігу, наводяться різні підходи дослідників. Зазначається, що історичний нормативно-правовий акт як джерело історії грошового обігу можна назвати як офіційний письмовий документ, що був прийнятий уповноваженою державною інституцією певної державної системи, норми права якої розповсюджувалися на українських землях в історичній ретроспективі, й не має чинності у сьогоденні, який регулював суспільні відносини щодо діяльності держави у сфері фінансів, а саме організації руху грошового обігу в державі. В якості прикладу для встановлення важливості історичних нормативно-правових актів, наводяться ті правові документи, які склали основу так званої реформи М. Сперанського 1810 р. як важливої віхи історії грошового обігу й українських земель, більшість з яких знаходилася під владою Російської імперії після знищення української гетьманської козацької державності. Підсумовується, що поруч із сильними сторонами таких документів як джерела вивчення історії грошового обігу та нумізматики, вони мають й суттєвий недолік – без співставлення документів із іншими джерелами інформації про тогочасну історію грошового обігу неможливо оцінити успішність та вплив реформ, рівень їх впровадження в суспільне життя, реальний стан речей в грошовому обігу, тому такі джерела мають завжди розглядатися в комплексі із тими джерелами, що можуть надати інформацію про дієвість нормативно-правових актів і про рівень їх впливу на конкретні суспільні відносини.

Музеї як фактор збереження та популярізації історико-культурної спадщини національних меншин в Україні (на прикладі сіл Південної Бессарабії)

Ірина Татарко — сб, 16 гру 2023 03:53:37 +0200

Стаття присвячена музеям сіл Одещини, зокрема Південної Бессарабії, характеристиці їх основних музейних експозицій та фондів. Актуальність дослідження полягає у визначенні ролі музеїв у збереженні історико-культурної спадщини національних меншин в Україні. Визначено, що вирішальну роль у розвитку музейної справи відігравала місцева інтелігенція, а саме працівники сфери освіти. Охарактеризовано умови, в яких виникли та розвивалися перші музеї в селах Ізмаїльської області у 40-60-х рр. ХХ ст. Розглядаючи музеї як місця пам’яті, автор висвітлив процеси їх утворення в селах Каракурт, Виноградівка, Городнє, Червоноармійське, Болград, Суворове, Криничне та визначив їхню роль у конструюванні й поширенні радянської версії минулого Південної Бессарабії. З’ясовано, що в умовах посилення ідеологічного тиску музеї оновлювали експозиції та активізували масово-політичну роботу з населенням, виступаючи інструментами радянської політики в сфері культури. Ідеологічна складова діяльності музеїв простежувалася в тематиці виставок, лекцій та інших заходів, що дозволяло владі використовувати музеї в агітаційно-пропагандистській роботі. Водночас, як свідчать архівні матеріали, поряд з експозиціями пропагандистського спрямування дозволялося розміщувати експонати, які відображали історію та культуру національних меншин краю. Встановлено, що вже в 1950 – 1960-х рр. в болгарських селах Одещини, раніше за села інших етносів, які проживали в області, з’явились перші народні музеї. Під час вивчення сучасного стану музейної справи автор відвідав деякі музеї сіл Південної Бессарабії і наочно ознайомився з їх експозиціями. Під час дослідження, доведено, що найзмістовними та багатими на експозиції є історико-етнографічний музей села Червоноармійське (проживають гагаузи та болгари), історико-краєзнавчий села Городнє (болгари), народний етнографічний музей села Зоря (болгари) та музей села Виноградівка (гагаузи). Дуже цікавими виявилися 2 міні-музея села Жовтневе, в якому проживають різні національності: албанці, молдовани, гагаузи, болгари, українці, представники ромської національності тощо. Визначено провідну роль музеїв у збереженні та популяризації історико-культурної спадщини регіону. Висвітлено основні проблеми музейної галузі на сучасному етапі. Зроблено висновок, що музеї в селах Південної Бессарабії продовжують відігравати надзвичайно важливу роль не тільки у збереженні історичної пам’яті, але й у консолідації національних меншин в Україні, визначенні їх національної ідентифікації. Дбаючи про музеї, створюючи нові культурні інституції, національні меншини в Україні стали повноцінними громадянами, зайняли гідні ніші суспільства, але при цьому змогли зберегти свою національну самобутність, культуру та традиції. Усе це стало можливим завдяки їх єдності та наполегливій праці.

Формування засад сталого розвитку територіальних громад українського Придунав’я з часткою румуномовного населення: історико-географічна ретроспектива

В’ячеслав Тодоров — сб, 16 гру 2023 03:54:14 +0200

Інтенсивна фаза російської агресії зумовила нові проблеми та виклики для збереження якості життя населення регіонів України та сусідніх країн, призвела до трансформації умов життя населення та падіння його якості. З одного боку, практично була мінімізована робота Одеської групи портів і поглибилися соціо-гуманітарні проблеми в більшості регіонів, а з іншого боку, відбулося збільшення геоекономічної ролі Українського Придунав’я задля збереження та розвитку нашої держави. Сучасні несприятливі соціально-економічні та суспільно-політичні процеси в Україні відбуваються на тлі глобальних і регіональних криз. Найбільшого комплексного впливу зазнають прикордонні та прибережні території нашої держави, в тому числі й Українське Придунав’я. Компактне розселення населення переважно у великих моноетнічних населених пунктах, ендогамія, розвиток традиційних елементів матеріальної та духовної культури громад, стабільний соціально-економічний розвиток більшості населених пунктів зумовили низьку динаміку розселення румуномовних громад. Розробка стратегічних підходів до сталого розвитку територіальних громад потребує комплексного аналізу багатьох чинників: історико-географічної траєкторії заселення та господарського освоєння; природно-географічних характеристик території розселення; демографічних процесів; особливостей економічних та соціально-економічних і екологічних процесів; етнокультурного та духовного життя населення тощо. Румуномовне населення є важливим компонентом полікультурного соціо-економіко-екологічного організму Українського Придунав’я. В рамках безконфліктного життя в межах цього, одного з найбільш поліетнічного регіону нашої держави, представники цієї мовної спільноти зберегли матеріальну та духовну культуру і власну ідентичність. Після початку проведення адміністративно-територіальної реформи та децентралізації влади і повномасштабного російського вторгнення кардинально змінилися підходи до розвитку, забезпечення перспектив сталого розвитку. На перші позиції виходять питання безпеки, збереження людського потенціалу, та інституціональної підготовленості поселень до боротьби за ресурси.

Трансфер населення після Другої світової війни: репатріанти та внутрішні переселенці (на матеріалах Ізмаїльської області 1944-1947)

Лілія Циганенко — сб, 16 гру 2023 03:54:48 +0200

Аналізуються питання, пов’язані з процесами трансферу (передачі, обміну) населення придунайських регіонів України на завершальному етапі та після закінчення Другої світової війни. На підставі раніше неопублікованих архівних документів досліджено хід репатріації, її особливості та результативність у період 1944-1947 рр. Проаналізовано списки мешканців Ізмаїльської області, що повернулися на Батьківщину в розрізі вікової, національної, гендерної, професійної приналежності; часу виїзду та повернення до СРСР. Доведено, що більшість мешканців регіону, які під час війни залишили (свідомо або примусово) місця свого постійного перебування, при поверненні підлягали суворій фільтрації, яка для багатьох закінчувалася або арештами й в’язницею, або примусовим зарахуванням до колгоспів/радгоспів, або відправкою (фактично депортацією) до далеких районів Казахстану, Сибіру тощо. Особливу цікавість являють собою матеріали, присвячені використанню репатріантів в господарчому секторі: при проведенні колективізації в області та примусовій відправці на так званий «трудовий фронт» до Казахстану, Донбасу тощо. Важливо підкреслити, що переважна більшість тимчасово переміщених осіб за національною ознакою були болгарами або румунами/молдованами. Архівні матеріали зібрані авторкою під час роботи в Литовському спеціальному архіві (м. Вільнюс, Special Archives of Lithuania) та Ізмаїльському архіві (Україна).

Зберігання віртуальних нумізматичних досліджуваних даних

Олена Швець — сб, 16 гру 2023 03:55:21 +0200

Мета статті полягає у дослідженні та висвітленні методів збереження оцифрованих нумізматичних об’єктів, що можуть використовуватись в наукових дослідженнях, та оприлюдненні інформації про них. Теоретико-методологічними основами є сукупність загальнонаукових та технологічних методів і концепцій з урахуванням потреб та особливостей нумізматичного дослідницького процесу. Наукова новизна. З XXI ст. дослідники різних галузей гуманітарних наук почали відкривати для себе можливості використання сучасних технологій для розширення та оптимізації процесу наукових досліджень, і нумізматична справа не залишилась осторонь цього. Дослідники-нумізмати сьогодні все частіше піднімають питання використання сучасних технологій для створення, отримання та обробки цифрових даних про нумізматичні об’єкти. У науковом середовищі зараз з᾽являється все більше інформації про бази даних, онлайн-ресурси, каталоги та архіви з науковими працями та даними про об’єкти наукових досліджень, але досі не вивченими залишаються проблеми корректного та структурованого зберігання, забезпечення безпеки та конфіденційності вже оцифрованих даних, а також формування з них єдиної добре побудованої та структурованної бази даних з якісним наповненням та вільним доступом, що і стало головною причиною написання даної статті. Основні результати дослідження. У вітчизняному науковому і культурному просторі, порівняно із західним, помітно обмежений розвиток диджиталізації нумізматичної галузі, але, тим не менше, в української нумізматики є значний потенціал для створення високоякісного інформаційного ресурсу з цифровими даними, для реалізації якого нам необхідно вирішити питання правильного оцифрування нумізматичних об’єктів та забезпечення їх належного зберігання. Розв᾽язання цих питань є важливим етапом у розвитку даної галузі знань, може посприяти збереженню та вивченню багатого культурного спадку України, збагатити світове наукове співтовариство інформацією про нумізматичні об’єкти нашої країни, а також підтримати подальше співробітництво з західними іноземними колегами в цій галузі.

Дискусійні питання хронології київського та переяславського періодів життя Григорія Сквороди

Тетяна Шевчук — сб, 16 гру 2023 03:55:56 +0200

В статті критично переосмислюється біографія Г. Сковороди, обмежена рамками кінця 1730 – початку 1750 років, коли відбувалося його навчання у Києво-Могилянській академії та працевлаштування у Переяславський колегіум. В правдивому висвітленні подробиць життєвого шляху Г. Сковороди саме цього періоду існують серйозні лакуни. Помилкові датування, які впродовж ХХ ст. тричі підлягали ґрунтов¬ному перегляду, час од часу з’являються як достовірні в роботах сучасних дослідників, котрі заплуталися у розрахунках учених. Крім того, активно функціонують деякі літературознавчі міфи, руйнування котрих вимагає наукова об’єктивність. Таким чином, бачиться цілком актуальним зосередження на «білих плямах» біографії митця, критичний перегляд усіх існуючих розрахунків відносно найменш вивчених періодів його життя та погляд на їх новітню інтерпретацію з позначенням шляхів і векторів подальших необхідних розшуків. Автор обґрунтовує припущення, що на відміну від усталених уявлень біографів Сковороди, він був зарахований у перший клас академії 1739/40 навчального року або 1740/41 року відразу у другий клас інфіми, як відбувалося у багатьох випадках із достатньо підготовленими до навчання учнями. Пропонується нова схема навчання Григорія Сковороди в Києво-Могилянський академії із зазначенням імовірних викладачів курсів. Автор торкається і дискусійного питання щодо років роботи Г. Сковороди у Переяславському колегіумі. За версією М. Петрова – Д. Багалія вважалося, що Г. Сковорода працював у Переяславському колегіумі в 1753 р. за часів єпископа Іоанна Козловича (1703-1758), а за версією Л. Махновця – в 1750 р. за часів Никодима Сребницького (кінець XVII ст. – 1751), відомого незгідливою та інтриганською вдачею, який і прогнав філософа за нетрадиційні погляди у викладанні поетики не пізніше 11 червня 1751 р. Підставою для припущення автора статті про перебування Григорія Сковороди в Переяславському колегіумі впродовж 1748/49 н. р. стала виявлена ним в Центральному державному історичному архіві справа про звільнення міста викладача поетики на початку цього навчального року.

Історія українсько-румунських літературних взаємин XVII-XX ст.: особливості пізнання та взаєморецепції

Наталія Янцос — сб, 16 гру 2023 03:56:26 +0200

У даній статті студіюється українсько-румунський літературний діалог XVII-ХХ ст. У дослідженні розкривається зв’язок між особливостями пізнання та взаєморецепції літератур двох сусідніх країн. Студіюється значення українських авторів та їхній вплив на формування та становлення релігійної та світської літератури в Румунії XVII-XІХ ст. через діяльність Іоаникія Галятовського. Автор аналізує вплив румунських політичних діячів та істориків, Георге Асакі та Богдана Петрическу Хашдеу, які мали безпосередній контакт з українською культурою та літературою, отримуючи вищу освіту у Львові та Харкові. Розглядаючи тенденції ХХ століття до вивчення українсько-румунських літературних взаємовідносин, автор статті звертає увагу на діяльність Штефана Чобану та Магдалени Ласло-Куцюк, які у своїх працях (Ш. Чобану «З румунсько-українських культурних зв’язків. Іоаникій Галятовський і давня румунська література», М. Ласло-Куцюк «Взаємні літературні впливи у другій половині ХІХ ст.») відображають різні аспекти літературного діалогу України та Румунії. Автор надає перелік українських вчених і письменників, які досліджували румунсько-українські взаємини (А. Петрушевич, І. Шараневич, О. Калужняцький, В. Милькович, Є. Козак, М. Кордуба, Ф. Шевченко, О. Карпенко, М. Чередарик). Методологічною основою цієї дослідження послугували аспекти літературних взаємовідносин двох країн, викладені у згаданих румуномовних працях Ш.Чобану та М. Ласло-Куцюк, які до сьогодні не перекладені українською мовою. У результаті дослідження було визначено, що основними пунктами міжлітературного діалогу є чотири аспекти, які розкриваються під різними кутами розу, зокрема економічними, торговельними та політичними зв’язками, які рідко фіксувалися у писемних пам’ятках до XVII ст. Серед них: вплив релігійних робіт Іоаникія Галятовського на духовне та культурне життя Румунії; діяльність певних авторів, які цікавились українськими діячами та популяризували феномени «франкознавства» та «шевченкіани» тощо.