Болгарське населення Ізмаїльської області в умовах радянизації (1944 – 1954 рр.)

Анотація

Мета дослідження полягає в розкритті становища болгарського населення Ізмаїльської області УРСР в умовах радянізації у 1944 – 1954 рр. Актуальність роботи обґрунтована, насамперед, тим, що історія болгарської діаспори повоєнного часу досі залишалася практично поза увагою науковців, проте її докладне вивчення має велике значення для загального розуміння історії болгарського народу України. Основу джерельної та історіографічної бази дослідження становлять насамперед архівні матеріали, які детально висвітлюють особливості життя болгарського населення в умовах радянізації регіону. Стаття присвячена аналізу трансформаційних змін у болгарських селах Ізмаїльської області під впливом радянізації новоприєднаних територій України в 1944–1954 роках. У дослідженні висвітлено ключові аспекти цього процесу: створення радянської адміністративно-командної системи, репресії проти болгарського населення, демографічні зміни, а також участь болгар у громадському житті, політичних кампаніях, освітніх процесах і відбудові господарства. У зазначений період в регіоні було запроваджено монопольну владу комуністичної партії. Вагому роль у цьому процесі відіграли робітники, які працювали в Ізмаїльській області до війни й добре знали її специфіку. Легітимізація радянської влади здійснювалася через вибори до Верховних Рад СРСР і УРСР, а також до місцевих рад. Болгарське населення активно включалося у громадське життя: багато представників стали членами партійних, комсомольських і господарських організацій. До керівних посад висувалися як чоловіки, так і жінки, що сприяло інтеграції болгар до радянської системи. Освітня політика радянської влади сприяла формуванню нової соціальної групи – болгарської інтелігенції. Це дозволило, з одного боку, забезпечити підтримку радянської культури, а з іншого – сприяло збереженню етнокультурної спадщини болгар. Водночас домінуючою тенденцією у повоєнний період залишалася поступова русифікація через засоби масової інформації, освіту та діяльність державного апарату, що обмежувало розвиток національної культури. У статті також досліджено репресивну політику радянської влади, яка торкнулася заможних селян, так званих «членів сімей зрадників батьківщини» та невдоволених радянським режимом. Депортація 1948 року стала важливим етапом завершення колективізації регіону. Голод 1946–1947 років, викликаний надмірними хлібозаготівлями та браком допомоги в умовах посухи, разом із розкуркуленням значно зменшив чисельність болгарського населення. Стаття розкриває суперечливі наслідки радянізації: з одного боку, інтеграція болгар у радянську систему, з іншого – демографічні втрати, репресії та русифікація, що вплинули на їхню етнічну ідентичність. У статті також висвітлено особливості антирадянських настроїв, які були поширені в болгарських селах Південно-Західної України. Селяни нерідко демонстрували пасивний, а іноді й активний спротив радянській владі. Це виражалося у формі несплати податків, спекуляції сільськогосподарською продукцією, невиконання планів хлібопоставок, а також приховування зерна в ямах під час голоду. Такі дії відображали не лише економічний опір, але й глибоке невдоволення політикою радянського уряду. Антирадянські настрої також знаходили прояв у чутках, антирадянських та антиколгоспних висловлюваннях, а іноді навіть у листуванні. Навіть такі форми вираження невдоволення розглядалися радянською владою як серйозні порушення й ставали приводом для кримінального переслідування, звинувачень у проведенні антирадянської агітації. Були також випадки спроб організованого опору, спрямованого на підняття національного питання, що свідчить про прагнення зберегти ідентичність та права болгарського населення. Протидія мобілізаційній політиці влади виявлялася через дезертирство й ухиляння від призовів, що ще більше ускладнювало взаємини між сільським населенням та владою. Ці форми спротиву демонструють, як болгарські селяни намагалися захистити свої інтереси й протистояти політичному та економічному тиску. Зроблено висновок, що у повоєнний час, проведена у болгарських селах радянізація, кардинально змінила традиційний уклад життя болгарського населення Ізмаїльської області УРСР. Найбільш поширеними методами здійснення радянізації були репресії, які супроводжували кожний господарський чи політичний захід влади. Упродовж надзвичайно короткого історичного часу індивідуальні господарства в болгарських селах Ізмаїльської області відійшли в минуле, радикальних змін зазнала традиційна народна культура та система освіти. Проте, болгарське населення Ізмаїльської області змогло пристосуватися до нових умов. Відбулися і позитивні зрушення у національному, культурному та освітньому розвитку болгарської діаспори в повоєнний період. Отже, стаття І.І. Татарко робить значний внесок у вивчення важливих питань історіографії Східної Європи, зокрема повоєнного періоду та радянської політики щодо етнічних меншин. Вона розкриває глибокі аспекти життя болгарського населення в умовах радянської централізованої системи, зосереджуючи увагу на їхній здатності зберігати культурну унікальність в умовах значного тиску з боку держави.