Радянські репресії проти юдейських вірян Києва в 1939 році

Анотація

Мета статті полягає у висвітленні репресій, проведених у 1939 р. проти єврейського духовенства та вірян міста Києва. Наукова новизна статті визначається відсутністю спеціальних публікацій з цієї тематики. Автор розглядає репресії в контексті антирелігійної політики влади та дій репресивно-каральної системи щодо духовенства в цілому в радянській Україні. Підсумовують дослідження висновки, що арешти, проведені в березні 1939 р., були новою хвилею репресивних дій влади проти юдейського духовенства та вірян у місті Києві після нетривалої перерви в проведенні репресивної діяльності з листопада 1938 р. Справа, заведена на 7 осіб – рабина, двох різників та чотирьох вірян, – фактично була розправою з людьми, які продовжували збиратися для молитов. Влада не могла погодитися з перебуванням вірян на волі. Заарештованим інкримінувалася організація «антирадянського клерикального підпілля та проведення контрреволюційної роботи», створення комітетів, виховання молоді в релігійному антирадянському дусі. Не ставлячи під сумнів прагнення вірян підтримувати релігійні традиції в повсякденному житті, все ж таки вважаємо, що обвинувальні висновки мали сфабрикований характер, підсудні на момент арешту не могли проводити масштабної та організованої церковної діяльності. Страх викриття, атмосфера загального терору, хвороби – чинники, які обмежили дотримання вірянами релігійних традицій приватним простором. Навіть чекісти, взявши в «розробку» близько 25 людей, не змогли їх притягнути до цієї справи. У той же час подібні справи з ідентичними обвинуваченнями у створенні клерикального підпілля були заведені на рабинів, різників та пересічних вірян Дніпропетровщини, Вінниччини, Житомирщини, де євреї становили значну частину населення. Аналіз цих справ дозволяє стверджувати їх сфабрикованість та застерігає від спрощених висновків щодо організованого супротиву заарештованих антирелігійній політиці. Тотальний терор влади, індустрія виховання «нової радянської людини» в антирелігійному дусі суттєво обмежили діяльність юдейських громад. Дотримання релігійних традицій наприкінці 1930-х рр. могло відбуватися тільки у колі сім’ї та найближчих друзів.