Володимир Мурський (1888–1935) та його родина: розвідувально повсякденне життя в Стамбулі (1929–1935)

Анотація

Пропонована стаття – спроба узагальнення досліджень українських науковців щодо розвідувальної діяльності та повсякдення родини Мурських під час їх перебування в Стамбулі впродовж 1929–1935 рр. Завдяки інформації, зосередженій в агентурних донесеннях агента «Надії» – Миколи Забєлло – відкриваються цікаві подробиці професійного та щоденного життя, взаємин й дозвілля родини. Нові акценти досліджень дозволяють побачити історичні постаті тих, хто 100 років тому творив українську державність, в іншому ракурсі, відкинувши деяку «забронзовілість» та сприймати їх як звичайних людей зі своїми позитивними та негативними рисами характеру, вчинками й, відповідно, наслідками тих вчинків. Методологія дослідження спирається на принципи об`єктивності, історизму, цілісності, всебічності, системності, конкретно‑історичного підходу. Авторка застосовує методи синтезу, аналізу, а також історико-типологічногий, проблемно-хронологічний та історико-порівняльний метод.  Наукова новизна даної статті полягає в узагальненні інформації досліджень українських науковців стосовно розвідувальної діяльності та повсякдення родини Мурських у Стамбулі протягом 1929–1935 рр. та наслідків такого поєднання на діяльність «Стамбульської платформи».  Висновки. Професійно-повсякденне життя родини Мурських у Стамбулі впродовж 1929–1935 рр. проілюстроване авторкою по-новому, відштовхуючись від позитивних та негативних сторін. До позитивних можемо віднести: близькість та підтримку родини, спільну роботу над поставленими завданнями, психологічний й побутовий комфорт, співпрацю та спільну самореалізацію родинного тандему Володимира та Софії у контексті звершення «Української Справи». З іншої боку: просвітницька, пропагандистська та розвідувальна діяльність Мурського, підготовка різноманітних спецоперацій, як то перекидання антирадянської, агітаційної літератури радянськими пароплавами завдяки завербованим матросам;  намагання здобути автокефалію; налагодження необхідних контактів з іноземними розвідками, видавництво проукраїнської літератури та представницька діяльність вимагали чималих інвестувань. В. Мурський знаходився фактично на фінансовому утриманні польських спецслужб, тоді як йому доводилося ще й утримувати родину, оплачувати навчання доньок у приватній французькій гімназії, мати певні представницькі витрати, не кажучи вже про оплату послуг завербованих агентів на радянських пароплавах, оплачувати обіди та чаювання, тому з огляду на ці обставини, пошук необхідних коштів ставав для нього не тільки актуальним, але й вкрай вагомим аспектом розвідувальної діяльності, і, звісно, у певному сенсі, не міг не позначатися на якості розвідувальної роботи. А робота над новими статтями, книгами, документами вимагала від нього виключної сконцентрованості, фізичної присутності, включеності. Тобто, як журналіст під прикриттям, він не міг собі дозволити знайти підробіток чи додаткову роботу. Також варто зазначити і про певне «імперське» виховання очільника «Платформи», уставлені тогочасні традиції, згідно яких роль жінки зводилася до материнства та охорони домашнього вогнища, а емансипованість, свобода поглядів та активна розвідувальна діяльність своячниці Мурського – Марії Пчелінської – викликала несприйняття, нерозуміння, подив та ігнорування її досягнень. Зрештою, аналізуючи розвідувально-побутове життя родини Мурських можемо зазначити, що відкинувши пафосні означення, попри вагомий внесок у розвідувальну роботу та жертовність, це була звичайна українська родина, зі своїми проблемами, позитивними та негативними якостями. І саме так, на думку авторки, без «піднесення на п’єдестал», варто розглядати українських державників. Як людей своєї епохи, які були велетами Духу, але водночас, за плоттю, звичайними земними людьми із притаманними їм слабкостями. Такий ракурс, на думку авторки, сприяє популяризації історії України, її реалістичному сприйняттю широкими колами зацікавлених, подальшому просвітництву та формуванню комомеративних практик, які дозволять українцям вибудовувати історичну тяглість та опиратися на неї в подальшому становленні Української Державності.