Парфянське царство – держава іранців-зороастрійців

Анотація

Ця стаття присвячена міграціям та війнами парфян. Предками парфян були племена дахів, які походили з Південного Уралу. Вони були східноіранським кочовим народом. Аридизація степового клімату змусила дахів зміститися з Південного Уралу у район Хорезму та прикордоння з імперією Ахеменідів. Дахи були підданими та союзниками Ахеменідів. Під час походу Олександра Македонського до Ірану та Центральної Азії дахи були союзниками Дарія ІІІ та Спітамена. Дахи виступали як противники Селевкидської держави та здійснювали набіги на Гірканію та Парфієни. Перші Аршакіди були носіями степових традицій у управлінні іранських провінцій. Першим правителем Парфієни був сатрап Андрагор, який мав елінське походження. Дахи-парни, які прийшли до Парфієни та Гірканії, не сповідували зороастризм. Їм довелось зазнати поразок внаслідок східних кампаній Селевка ІІ Каллініка та Антіоха ІІІ. Під час цих вторгнень селевкидських військ дахам доводилось відходити у володіння апасіаків, з якими вони мали союз. Парфяни стали васалами Антіоха ІІІ і взяли участь у Третій Сирійській війні проти Птолемеїв. В Парфієні знаходився сатрап від Селевкидів та селевкидський монетний двір. Останньою великою загрозою Парфянській державі був похід Антіоха IV Епіфана. Перші аршакидські правителі не мали титулу цар і чеканили монети меншого достоїнства ніж Селевкиди. Поразка Антіоха IV Епфіана у війні з мідійцями та елімеями призвела до того, що влада Селевкидів ослабла. Саме Мітрідат І був першим парфянським царем. З часів Мітрідата І і до кінця правління династії Аршакидів правлячі царі царів називали себе філеллінами. Проте Парфія була поверхово еллінізована. Грецькі епітети використовувались лише самими монархами на монетах. Про деяку еллінізацію династії можна говорити у І ст. до н. е. – І ст. н. е. Парфянські царі знали грецьке койне та читали грецькі літературні твори. Риси грецької культури зникають у ІІ ст. н. е. Самі парфяни не були варварами і мали свою розвинуту культуру. На жаль, твори на парфянській мові були створені тільки наприкінці існування Парфянського царства. На початку ж існування Парфянської держави парфяни використовували грецьке койне в монетній справі, та арамейський шрифт для пехлеві та парфянської мови. Арамейська мова була державною мовою для Месопотамії. Парфяни були веротерпими і дозволяли маргіанцям, еллінам, арабам та арамеям вклонятись своїм богам. У Месопотамії відбулась асиміляція місцевим арамейомовним населенням греків у ІІ ст. до н. е. – І ст. н. е.  Парфянське царство не можна називати елліністичною державою. Державний статус грецького койне не вплинув на зовнішній вигляд та звички населення Парфії. Правлячі класи Парфянської держави памятали про своє кочове походження. Парфяни оновили зороастрізм, надавши йому нового імпульсу. Фраат І завоював землі мардів. Фраат І та Мітрідат І дійшли порозуміння з іранським осілим населенням. Парни прийняли зороастризм і успадкували імперську ідеологію. У 161 р. до н. е. Парфієна оіфіційно перейшла до Мітрідата І і він проголосив себе царем. У 155 р. парфяни зайняли Мідію, а дещо пізніше завдали поразки селевкидському царю Деметрію ІІ Нікатору. Мітрідат І помер відбиваючи вторгнення саків зі сходу. Фраат ІІ завдав Селевкидам остаточної поразки у 130 р. до н. е. перемігши військо Антіоха VII Сідета. Проте на сході він зазнав поразки від саків і загинув у боротьбі з ними. У 20-х рр. ІІ ст. до н. е. парфяни встановили остаточний контроль над Месопотімією і це був час розбудови парфянської імперії. За правління Мітрідата ІІ був встановлений контакт з імперією Хань на сході. На заході були встановлені зв’язки з Римською імперією. Мітрідат ІІ претендував на Селевкидську спадщину і бажав оволодіти Сирією. Він був сюзереном вірменських царів. Смерть Мітрідата ІІ привела до низки усобиць у Парфії, що дало можливість вірменському царю Тіграну ІІ встановити свій сюзеренітет над Кордуеною, Адіабеною та Атропатеною і відібрав у парфян регіон 70 долин. Вірмени також захопили Селевкидські Сирію та Фінікію. Посилення вірмен призвело до їхнього конфлікту з римлянами і внаслідок цього Тігран ІІ втратив свої завоювання у Сирії. У боротьбі з римлянами вірмени просили допомоги у парфян, проте ті віддали перевагу нейтралітету. Фраат ІІІ воював проти вірмен, і вже після Тіграна ІІ Велика Вірменія не була гегемонам регіону. У 50-х рр. І ст. до н.е. у Сирії та Месопотамії зіткнулись інтереси римлян і парфян. Першим значним римсько-парфянським конфліктом була кампанія Марка Ліцінія Красса у Месопотамії у 53 р. до н. е. Римляни недооцінивши свого супротивника зазнали поразки в битві при Каррах. Незважаючи на цю блискучу перемогу у подальшому парфянами не змогли розширити свій вплив на Сирію та Кілікію внаслідок присутності там римських військ. План війни проти парфян мав Гай Юлій Цезар, але цьому завадила громадянська війна в Римській Республіці. У 30-х рр. І ст. до н. е. війну з Парфянським царством реалізував Марк Антоній, втім без великого успіху. Йому самому довелось відступити з Атропатени та Вірменії. При Фрааті IV парфяни досягнули апогею могутності і втручались у справи Іудейського царства. Проте після приходу до влади у Римській Республіці Октавіана Августа і перетворення республіки на імперію вже римляни втручались у вірменські та парфянські справи. За правління царів Артабана ІІІ, Готарза ІІ та Вологеза І тривали внутрішні усобиці в Парфянській держави і римляни підтримували своїх претендентів на парфянський престол та ставили своїх ставлеників правити Вірменією, яку парфяни вважали своєю сферою впливу Тільки Рандейський договір 63 р. н. е. закріпив вірменський престол за парфянським принцем Тірідатом, але той правив Вірменією як васал римлян. Вологез І дотримувався угоди з римлянами і цьому ще сприяли вторгнення в землі парфянських васалів аланських військ. Під час чергової усобиці в Парфянському царстві Марк Ульпій Траян у 10-ті рр. ІІ ст. н. е. здійснив серію вторгнень до Парфії та її васалів і дійшов до Персидської затоки. Проте успіхи римлян були тимчасовими і вони були вимушені відійти назад.  Римлянам також вдавалося досягти певних успіхів в кампаніях проти парфян за правління імператорів Марка Аврелія, Септимія Севера та Каракалли. Римляни спромоглись кілька разів здобути столицю Парфії місто Ктесіфон. Так далеко проникнути у Парфянське царство як Марк Ульпій Траян їм не вдавалось. Парфяни ж спромоглися завдати римлянам значної поразки в битві під Нізібісом. Проте протистояння з Римською імперією значно виснажувало Парфянське царство. Вже у 10-х рр. III ст. н. е.  влада парфянського царя значно послабилась і удільні правителі Мідії та Персиди могли дозволити бути панами у своїх володіннях. Парфянське царство коллапсувало у 20-х рр. ІІІ ст. після поразки Артабана IV від царя Персиди Ардашира І Папакана з роду Сасанідів. Парфяни підтримували віротерпимість. Поширеним був мітраїзм. За парфян відбулось відродження зороастризма. У важливих парфянських містах були храми вогню. У Парфії пануючою релігією був зороастризм. Серед парфянського населення Маргіани дістав розповсюдження буддизм. Найбільш шанованими богами були Ахура-Мазда, Ардвісура  Анахіта, Мітра. Елліністичний вплив позначився в зображеннях Ніки та культі царської династії, культі Кабірів-Діоскурів. У Месопотамії шанували місцевих та сирійських богів. Парфянське завоювання призвело до асиміляції грецьких колоністів цього регіона місцевим семітським населенням. Іранські культурні традиції дістали прояв у культурі Елімеїди та Хатри. На території Месопотамії агентами західного культурного впливу були пальмірські колоністи. Нанайя була продовженням месопотамського культу богині Іштар. Архітектурний вигляд міст та будівель парфянських міст та фортець мав синкретичний вигляд. Були присутні ахеменідські, місцеві центральноазійські та елліністичні риси. Парфія грала роль посередника у торгівлі між Римською імперією та Індією з Китаєм.