Проблематика психоісторії в сучасному вітчизняному історіографічному просторі

Анотація

У статті проаналізовано історіографічний доробок сучасних українських науковців з проблематики психоісторичних студій та використання методики і підходів західної психоісторії на матеріалі української історії. Авторка цієї розвідки не ставила за мету охопити висвітлення усіх аспектів психоісторичних досліджень, а сконцентрувала свою увагу лише на тих працях, що найповніше репрезентують певне заглиблення в тематичну площину. Дослідниця дійшла висновку, що потенціал психоісторичних студій вітчизняними вченими використовується фрагментарно, однак на сучасному етапі все більше усвідомлюється важливість і зростає зацікавленість психоісторією. Найбільш поширеною практикою застосування психоаналізу в психоісторичних дослідженнях у сучасному українському історіописанні є психобіографія. Зазначено, що міждисциплінарні студії, які поєднують історичні, психологічні та біографічні підходи, не є характерним та поширеним явищем у вітчизняній історіографії. Головним аргументом опонентів цього напряму є акцентування уваги на тому, що історик, який аналізує тексти, не є психологом-аналітиком і не володіє методиками психоаналізу, а відповідно буде припускатися помилок та необґрунтованих інтерпретацій. Вказано, що проаналізовані питання теорії і практики психоісторії, які стали предметом розгляду вітчизняних науковців, не вичерпують усього комплексу концептуальних завдань, які стоять перед сучасною українською психоісторією. Проте навіть короткий історіографічний дискурс свідчить, що психоісторія як самостійний напрям наукових досліджень в Україні дедалі активніше входить у площину сучасного гуманітарного знання і має значний потенціал для продовження напрацювань у майбутньому.