Синергетичне моделювання просторово-тимчасової організації художнього тексту

Анотація

Становлення синергетичного підходу в лінгвістиці пов’язано, насамперед, з фундаментальним положенням про те, що мовні феномени та сама мова є відкритими, дисипативними, нелінійними системами, здатними до самоорганізації та саморегуляції в момент крайньої нерівноважності. Синергетична лінгвістика ставить собі за мету запропонувати єдину системну парадигму, у межах якої можна було б емпірично описати взаємодію всіх існуючих у мові закономірностей (параметрів порядку), які, своєю чергою, визначають поведінкe системи загалом. Простір і час є основними категоріями художнього тексту, що відображають об'єктивну реальність через систему мовних засобів, що проявляються у вигляді просторово-часових координат зображеного буття. Визначення даних категорій, насамперед проблема світоглядна, гносеологічна. Актуальність дослідження концепції простору та часу у художньому творі полягає у пошуку способів відображення буття письменником, у можливості синтезу картини світу автора та картини національної свідомості шляхом аналізу мовних засобів, які використовує автор твору та шляхом опису закономірностей відображення часу та простору, що проливають світло на процес самоорганізації елементів мови, саме тексту за умов нерівноважності зображуваних подій. Текст є великою одиницею, з якої відбувається взаємодія автора та читацького оточення. З позицій лінгвосинергетики текст не існує ізольовано, він безпосередньо співвідноситься із соціальним контекстом, який постійно змінюється. Аналогічна картина простежується і у просторі та часі, де утворюється свого роду синергія, взаємодія авторської енергії, авторської інтенції, погляду та читача, який пізнає авторський зображений світ завдяки основним координатам навколишнього світу – простору та часу. При сприйнятті тексту просторово-тимчасова організація представляється як нерівноважний, стійкий стан системи, здатне переміщатися серед і перебудовуватися у ній.